[Ре]анімація симулякра. Digitograph
DOI:
https://doi.org/10.31500/1992-5514.15(1).2019.169004Ключові слова:
симулякр, цифрове відео, дигітограф, екранна ілюзія, віртуальна реальність, кіберпростір, гіперреальність, психологія сприйняття, вищі психічні функціїАнотація
Термін «симулякр» відомий ще від латинських перекладів Платона, коли simulacrum означав просто зображення, картинку, репрезентацію. Так було до оновлення змісту цього поняття Жаном Бодрійяром. Нині симулякр є одним із ключових понять у теорії постмодернізму. Розуміємо його як псевдоріч, порожню форму, копію без оригіналу. В сучасному світі, дедалі більше насиченому технологіями, стала звичною заміна реальності фейком (у моді, політиці, рекламі, розвагах тощо). Культура надає помітну перевагу симуляціям. Серед всіх категорій симулякрів ми зупинимося насамперед на цифровому відео — дигітографі — сфері розриву шаблонів, що найбільш переконливо унаочнює «фотографічно реалістичні» віртуальні вигадки, визначаючи новий тип достовірності при сприйнятті екранних ілюзій, змінюючи психологію сучасної людини.
Посилання
Bodriiar Zh. Symuliakry i symuliatsiia. Kyiv: Vydavnytstvo Solomii Pavlychko «OSNOVY», 2004. 230 c.
Mankovskaya N. B. Estetika postmodernizma. Sankt-Peterburg: Aleteyya, 2000. 347s.
Ball P. These are the discoveries that made Stephen Hawking famous. URL: https://www.bbc.com/russian/vert-earth-37621894.
Hoking S. Mir v orehovoy skorlupke Sankt-Peterburg: Amfora, 2007. S. 88.
John Suler, “Psychology of the Digital Age: Humans Become Electric,” International Journal of Applied Psychoanalytic Studies, no. 14(1) (2017): 97–102.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Ірина Зубавіна
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike 4.0 International License.
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access.